Дід з бабою сидять за столом. Раптом баба діда р-раз по лобі ложкою:
- Ти що, стара?
- Так згадала, як ти мене невинності позбавив.
Минає півгодини.
Раптом дід бабу р-раз по лобі ложкою:
- За що, старий?
- А вона в тебе була?

Друга світова війна. Зима 1941-го. Наші наступають. Раптом передня лінія атаки наривається на німецький дот,  звідти строчить кулемет і пройти ну ніяк не можна. Атака припиняється. Командування не знає, що робити. Раптом  бачать, що до доту збоку підходить загін партизан і один з них раптом падає на дот закриває собою кулемет і,  природно, гине. Наші швиденько прориваються і захоплюють дот і що стоїть за ним село.
Через 2 тижні.
Ведуть на розстріл того самого німця, що сидів у доті і стріляв по нашим. До нього підходить наш військовий  кореспондент і каже:
(К) — Ви знаєте, я кореспондент російської військової газети, я хочу написати статтю про того героя, який закрив  своїм тілом кулемет і тим самим пожертвував своїм життям, щоб ніхто більше не загинув. Розкажіть мені  будь ласка про нього.
(Н) — Ну сиджу я, стріляю з кулемета по вашим. Раптом бачу: мужик, такий немитий, неголений, гвинтівка висить на  боці, шинелька потрепаная … ну думаю — партизан. Раптом він візьми, та прям на кулемет і ляж.
(К) — Ну, а може він що-небудь перед смертю сказав? За Батьківщину там, наприклад, або за Сталіна?
(Н) — Ну ви знаєте, я не дуже сильний в російській, але по-моєму він сказав щось на кшталт: «Ой, б….я! Е…на ожеледь!»

Йде професор математики по вулиці. Робити нема чого, читає написи на стінах:
- Так … Земля селянам, фабрики робітникам … так … Голосуємо за Медведя … … У Єдності сила … Раптом бачить слово нехороше типу «Х_Й».
Читає:
- Ікс, ігрек, … е-е-е, а далі що за х_йня?!

Гуляє Пушкін із двома прихильницями по парку. Йдуть, йдуть по алеї і раптом одна каже:
- Олександре Сергійовичу, от ви стільки вже творів навигадували, ну складіть що-небудь для нас!
Умовляли його, вмовляли, нарешті він погодився.
Подивився навколо, раптом бачить: величезна калюжа, а в ній якийсь алкаш валяється.
Подивився поет на цю картину і придумав рядки:
- На нашому життєвому шляху
Лежить бездиханне тіло …
А з калюжі раптом лунає:
- А тобі, мудак, яке до того діло?!
Ти йшов з б …. ями, то йди світси жваво!
Пушкін:
-Ой, ходімо, панночки, це Лермонтов!